Особовий архівний фонд
Власова–Валуєва Олександра Дмитрівна

Власова–Валуєва Олександра Дмитрівна
(10.11.1911 – 17.11.2014), українська художниця

Біографічна довідка

Олександра Дмитрівна Власова-Валуєва народилася 10 листопада 1911 р. в багатодітній родині священника Дмитра Яковича Лисогорова в селі Протопопівка Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Олександрійського району Кіровоградської области). Її мати Німфадора Василівна (в дівоцтві Соловйова) також була з родини священника. Таке походження відіграло фатальну роль у долі Олександри Дмитрівни та її рідних. Дмитру Лисогорову довелося стати вигнанцем. Після тривалих поневірянь родина осіла в м. Лубни. Там доживали віку батьки Олександри Дмитрівни, її сестра Варвара та паралізований брат Михайло.

Сама Шурочка (як її називали в родині) після закінчення семирічки мусила змінити прізвище, бо з тавром «дочка попа» не мала змоги продовжити навчання. Її вдочерила двоюрідна сестра матері й дала своє прізвище Валуєва. Олександра переїхала жити до неї, до м. Олешки. Відтак із новим прізвищем вступила до Лук’янівського сільськогосподарського технікуму під Каховкою. Однак уже через рік її було виключено за те, що вона приховала своє походження. Згодом за це ж її вигнали з лісництва м. Бровари.

Така ж доля чекала й на її старших братів. Тимофій і Яків після багатьох поневірянь, приводом до яких було їхнє навчання в Одеський духовній семінарії, емігрували до Франції. Брата Павла виключили, теж за походження, з 4-го курсу зооінституту. Лише брату Сергію вдалося закінчити Херсонський сільгоспінститут, він став відомим науковцем, академіком і почесним громадянином м. Херсона. Проте заради цього він відмовився від батьків.

У 1932–33 рр. Олександра працювала рахівником у Васильківському лісництві. Там пережила Голодомор, що залишив у її пам’яті страшні спогади.

Після виходу наказу Сталіна, де зазначалося, що діти за батьків не відповідають, Олександра Дмитрівна спромоглася нарешті отримати ту освіту, якої прагнула все життя. Вона вступила до Харківського художнього училища, яке встигла успішно закінчити всього за два дні до початку війни. Далі були курси медсестер, риття окопів під Золочевом, бомбардування, піша подорож окупованою територією до рідних у Лубни. Все це знайшло відображення у творчості художниці, у картинах «Дорога до дому», «У роки війни» та інших.

Після визволення Харкова О. Валуєву запросили продовжити навчання в Харківському художньому інституті. Її зарахували одразу на другий курс. Усе було чудово : улюблена справа, гарні вчителі, проте смотужки в післявоєнні роки жити було дуже важко. Олександра Дмитрівна була змушена покинути інститут і шукати роботу, бо в 1946–1947 рр. у Харкові панував голод. Вона влаштувалась на фабрику художніх виробів копіювати картини.

1947 р., одружившися, художниця переїхала до Зміївського району, де працював її чоловік Микола Іванович Власов бухгалтером (спочатку Таранівського, потім – Коропівського лісництв). Саме на лоні мальовничої природи Харківської области найповніше розкрився талант Олександри Дмитрівни. Роки заміжжя стали найбільш продуктивними в її творчості.

По смерті чоловіка 1959 р. О. Власова повернулася до Харкова, де до самого виходу на пенсію працювала художником-оформлювачем на заводі ім. В. О. Малишева.

За своє довге життя (а вона на схилі літ була найстарішою художницею Харкова) Олександра Власова-Валуєва написала близько 1000 робіт. Її картини знаходяться у п’яти музеях України. Вона брала участь у 38 художніх виставках, чотири з яких були персональними.

Презентація персональної виставки О. Власової-Валуєвої відбулася за її участю в Харківському художньому музеї 2011 р., напередодні 100-річного ювілею художниці.

Олександра Власова-Валуєва померла 17 листопада 2014 р., похована в с. Коропове Зміївського району Харківської области.