Особовий архівний фонд
Козовой Вадим Маркович

Козовой Вадим Маркович
(28.08.1937 – 22.03.1999), російський поет, перекладач, есеїст

Біографічна довідка

Вадим Маркович Козовой народився в Харкові 28 серпня 1937 р. в родині службовців. Батько – історик, політолог-«міжнародник», кандидат історичних наук, лектор; мати – за фахом архітектор, працювала в Харківському відділенні інституту «Теплоелектропроєкт». Повертаючись із матір’ю з евакуації до Харкова, шестирічний Вадим потрапив на станції під вибух снаряду. Тільки майстерність лікарів повернула дитину до життя. Проте внаслідок цього випадку він утратив частину ноги й око.

1954 р. Вадим Козовой закінчив у Харкові середню школу із золотою медаллю й, успішно склавши іспити в МГУ, став студентом історичного факультету. Під час проведення в Москві VI-го Всесвітнього фестивалю молоді та студентів (1957 р.) В. М. Козовой був арештований за звинуваченням в участі в неофіційному гуртку «Спілка патріотів Росії». Це була так звана «справа Краснопєвцева», або «справа молодих істориків». Козового засуджено на вісім років (КК РРФСР ред. 1926 / ред. 11.01.1956, Особл. ч., ст. 5810). Відбував покарання в мордовських таборах до 1963 р. включно. В цей час познайомився з Іриною Іванівною Ємельяновою, дочкою Ольги Івинської, близької подруги російського поета Бориса Пастернака. 1964 р. І. Ємельянова стала дружиною В. Козового. У цьому шлюбі народилися двоє синів – Борис (1965 р.) та Андрій (1975 р.).

У таборах Вадим Козовой захопився французькою мовою (яку вивчив досконало) та літературою. Після повернення до Москви Вадим до 1968 р. працював у Музеї культур Сходу, при тому його захоплювала літературна діяльність. Уже 1967 р. він підготував до друку коментоване французьке видання «Роман про Тристана та Ізольду» й опублікував переклади з Анрі Мішо, а 1973 р. – з Рене Шара. 1976 р. майже цілком переклав, прокоментував та підготував до друку том есеїстики Поля Валері «Про мистецтво». Відтак перевидав з коментарями та статтею збірку Бенедикта Лівшиця «Від романтиків до сюрреалістів» (1970 р.), вперше опублікував переклади російською з Лотреамона, А. Рембо та С. Маларме (1980–1981 рр.). У Лозанні (Швейцарія) 1978 р. вийшла збірка віршів Козового «Грозова відстрочка». 1974 р. В. Козовой став членом Французького ПЕН-центру.

17 лютого 1981 р. на запрошення Р. Шара В.М. Козовой виїхав до Франції для лікування старшого сина Бориса. Про це клопотала не лише літературна громадськість, але й французькі високопосадовці. Через чотири роки до нього приєдналася дружина з молодшим сином. 1987 р. В. Козовой отримав французьке громадянство. У Парижі він працював у Національному центрі наукових досліджень (CNRS). Був близький з А. Мішо, Р. Шаром, М. Бланшо, Ж. Ґраком, П. Сувчинським, Ж. Дюпеном, М. Деґі, Ж. Ніва, Ж.-К. Маркаде. Видав збірки «Геть від пагорба» (1982 р.), «Поіменне» (1988 р.), книгу вибраних віршів паралельно російською і французькою (1984 р.). Виступав з літературними читаннями, співпрацював із періодичними виданнями. Нагороджений Орденом літератури та мистецтва Франції (1985 р.).

У Москві вийшов друком збірник його програмних есеїв про шляхи російської поезії у її зв’язку з європейським модернізмом і катаклізмами XX ст. «Поет у катастрофі» (1994 р.).

Вадим Козовой помер у Парижі 22 березня 1999 р. Посмертно в Росії та Франції надруковані його твори, вийшла збірка пам’яті поета й перекладача «Твій нерозхитаний світ» (М., 2001).