«І барвисто звучала бандура..»
З циклу лекцій "Скільки житиму — відкриватиму, Україно, тебе!"

Соціокультурний центр

Субота, перше лютого. За календарем все ще зима, але на вулиці дощить. У таку погоду хочеться посидіти вдома, випити філіжанку кави та почитати книгу. Але наші улюблені читачі й партнери активно долучилися до лекції, яка відбулася в читальному залі міського абонемента ХДНБ ім. В. Г. Короленка.

І хоча в залі було прохолодно, наші активні читачі залюбки взяли участь у заході, бо тут на них завжди чекає щось цікаве, корисне і незвичайне.

Лекція «І барвисто звучала бандура..» із циклу «Скільки житиму — відкриватиму, Україно, тебе!», організованого соціокультурним центром, була присвячена нашому улюбленому українському інструменту — бандурі.

З розповіді ведучої Антоніни Яковлєвої учасники зустрічі дізналися багато цікавого — про те, що бандура була улюбленим інструментом козаків, а перше письмове свідчення про появу бандури на землях України датується 1580 роком; про те, що на Запорізькій Січі існували оркестри, хори та рапсоди-бандуристи, які користувалися особливою пошаною та виконували військову козацьку музику; про те, що у ХVІІ–ХІХ століттях саме цей музичний інструмент набув найбільшого поширення в українського народу і став національним скарбом. Недаремно ж Гнат Хоткевич, український бандурист, фольклорист, етнограф, композитор, назвав цей інструмент «істинно українським». З ХХ століття бандуру вдосконалювали, вона стала популярною у гуртів та виконавців.

Згадувала ведуча і про лірників, кобзарів, бандуристів. І в уяві присутніх виникали Шевченків «Кобзар», «Слово про похід Ігорів», легенда про євшан-зілля, про натхненного кобзаря Остапа Вересая, самодіяльна струсівська капела бандуристів «Кобзар», котра існує вже 65 років, кобзарі призабуті та відомі, думки про репресії, яких зазнали визначні виконавці історичних пісень і дум, про відродження нашої харківської бандури.

І всі дійшли висновку, що бандура є і залишається традиційним українським інструментом, котрий гуртує українців і промовляє до нас із глибини віків нашою автентичною мовою. Бандура — унікальний інструмент, який ідентифікує український народ і Україну, інструмент, що належить тільки одному народові — українському.

Та справжню бурю емоцій викликала бандуристка Ольга Ткач. Пісні у її виконанні не залишили байдужим нікого, бо були сповнені щирості та подарували учасникам не тільки приємні спогади, а й знання про українську пісню, війну та наших захисників, кохання та життєві цінності. І під чарівний, неповторний звук бандури зринали у пам’яті і мамині рушники, і її натруджені руки, безтурботне дитинство і безхмарне небо…

Ця зустріч ще раз засвідчила, що бандура — це сила українського народу, а доки живе українська пісня — існує Україна. Учасники ще довго не полишали місце зустрічі, де бриніли звуки бандури і лунав чарівний голос виконавиці. Ділилися враженнями та емоціями, що переповнювали їх серця і душі… Щиро дякували організаторам і з нетерпінням чекають на наступні заходи!

Зустрічі продовжаться!