Особовий архівний фонд
Демідов Георгій Георгійович

Демідов Георгій Георгійович
(29.11.1908–19.02.1987), український вчений-фізик, інженер, винахідник, викладач вищої школи, радянський репресований, в’язень ГУТАБу, письменник, мемуарист. Прототип оповідань письменника Варлама Шаламова

Біографічна довідка

Георгій Георгійович Демідов народився 29 листопада 1908 року в м. Санкт-Петербурзі в багатодітній родині робітника. У 1913 році, після вислання батька за політичну неблагонадійність, родина перебралася до Полтавської губернії, а згодом – до Лебедина, де майбутній учений закінчив середню школу. Недовго попрацювавши на Донбасі Демідов вступив до Харківського інституту народної освіти, а згодом продовжив навчання у Харківському фізико-хіміко-математичному інституті, на дослідницькому відділенні фізичного факультету. Його здібності були високо оцінені академіком Левом Ландау, за рекомендацією якого він продовжив освіту в Ленінградському політехнічному інституті. Закінчивши який у 1932 році, Демідов повернувся до Харкова, де розпочав активну наукову діяльність: працював на кафедрі передачі електроенергії Харківського електротехнічного інституту, навчався в аспірантурі, захистив кандидатську дисертацію, отримав звання доцента та обіймав посаду старшого наукового співробітника вакуумної лабораторії. У лютому 1938 року був заарештований і засуджений за звинуваченням у «троцькістсько-бухарінській змові» до 10 років таборів; пів року провів у харківському НКВС, а згодом був відправлений на Колиму. Після звільнення проживав у Комі АРСР і Калузі, працював інженером і водночас писав прозу, в якій відобразив досвід перебування в ГУТАБу. У 1980 році КДБ вилучило всі його рукописи, що спричинило тривалу творчу депресію; документи були повернуті вже після смерті Г. Г. Демідова – завдяки зусиллям доньки Валентини Георгіївни та сприянню відомого радянського політичного діяча О. М. Яковлєва. Літературна спадщина Демідова, зокрема книги «Чудная планета», «Оранжевый абажур», «От рассвета до сумерек», репрезентувала його як одного з найвизначніших літописців ГУТАБу. Харківський період відіграв ключову роль у формуванні його як вченого та людини, був відображений у кількох автобіографічних повістях, зокрема в «Оранжевому абажурі», а також у творах «Декабристка» та «Фонэ квас».