19/08/2025
ЗУСТРІЧ ДРУЗІВ НІНИ ВЕРБУК
в межах проєкту Михайла Красікова «Я памʼятаю… Життя в традиції».
19 серпня у безпечному просторі «Затишно space» благодійного фонду «Схід SOS» відбувся вечір пам’яті Ніни Вербук, відомої харківської художниці, «Закінчилися земні кольорові мандри художниці…» в межах проєкту Михайла Красикова «Я пам’ятаю. Життя в традиції…».
На вечір прийшли рідні, близькі, друзі й усі, хто знав, любив, шанував і захоплювався творчістю і талантом художниці протягом багатьох років. Ділилися спогадами, дорогоцінними подробицями зустрічей з цією талановитою майстринею.
Світла радість або світлий смуток залишилися в душі після дуже зворушливого вступу до вечора пам’яті, який зробив Дмитро Амстібовський, відомий харківський скрипаль-віртуоз.
У його виконанні невимовно тужливо прозвучали «Мелодія» М. Скорика та «Єврейська молитва» М. Кармінського.
І ось полилися спогади…
Виступила Ольга Денисенко, мистецтвознавиця, яка дружила з мисткинею багато років, написала про неї багато статей та відгуків про творчість: «Роботи художниці, як ковток води цілющої, бо вони випромінюють радість, якої нам, на жаль, зараз не вистачає».
Справді, картини художниці — лірико-поетичні твори, де присутня образна емоційність, тремтлива мінливість, наповненість чистим весняним повітрям, пахощами квітів, сонця, землі. Вони дихають, рухаються і пахнуть. А ще художниця вибирала прості назви для своїх творінь: «Поки сонце зійде», «Рай баби Мані», «Чорнобривців насіяла мати».
Багато теплих слів про Ніну Семенівну, про її творчість сказали харківські мистецтвознавці, художники, поети — Олена Семенченко, Тетяна Конюхова, Ольга Павлова, Людмила Пономарьова, Ірина Сидільова, В’ячеслав Романовський, Віктор Бойко, Олександр Коцарєв, Євген Олексієнко, Олександр Лисенко.
Талановита, різностороння Ніна Семенівна створювала не тільки унікальні живописні полотна, а й декорації для спектаклів, захоплювалася графікою, любила подорожувати, завжди була в пошуку нових ідей і сюжетів. Їй був притаманний творчий неспокій. Той, що не дає зупинятися на досягнутому, змушує рухатися вперед, шукати, творити, діяти.
Мала гарний голос, чистий, емоційний, любила співати пісні, особливо українські народні — «Повій, вітре, на Вкраїну», «Ми підем, де трави похилі», «Їхав козак за Дунай». Дуже любила землю, вважала, що її сила і талант — від неї, від рідної матінки-землі.
Ніна Вербук — художниця, у якої було найбільше виставок не тільки в нашому місті, а й інших містах України та далеко за її межами.
Щедрою рукою дарувала свої неповторні роботи музеям, виставковим залам, бібліотекам і друзям.
Ніна Вербук, як справжній символ гідності та незламності, залишила нам у спадок незрівнянні скарби своєї творчості і є прикладом для молодих художників.
Вічне життя її — у пам’яті людей…
…Зірвалась з неба
зіронька твоя.
Трагічно заіскрилась над землею.
А ти така красива й молода
Для всіх нас залишилася ЗОРЕЮ…
Хай вічна пам’ять буде на Землі…