Зачарована квітами Катерина Білокур
Зустріч відвідувачів Основ’янського терцентру

Соціокультурний центр

7 грудня цього року в Україні та світі відзначатимуть 125 річницю від дня народження Катерини Білокур, відомої української художниці. Але відвідувачі Основ’янського терцентру вирішили не чекати до зими й 2 вересня зібралися на зустріч, присвячену мисткині.

А допомогла їм у цьому Олександра Крутас, фахівчиня соціокультурного центру ХДНБ ім. В. Г. Короленка, ознайомивши з цікавими виданнями з фондів книгозбірні.

Серед них — спогади про майстриню, її талант і довгий тернистий шлях до визнання та слави, такі як «Катерина Білокур очима сучасників» та «Листами, мов зорею, засвітилася» М. Кагарлицького. Зацікавили присутніх і листи художниці, писані до працівників офіційних установ та відомих митців того часу, наприклад, її знаменитий лист «Я буду художником!».
Чимало учасників також непогано малюють, і тому не дивно, що розповідь про життя та творчість Катерини Білокур знаходила в їхніх серцях найщиріший відгук. Активні, небайдужі, талановиті, вони й самі незчулися, як пролетіли дві години зустрічі.

Дійсно, талант художниці зачаровує і не відпускає, маючи якусь магічну силу. Це магія, коли на білому полотні з різнобарв’я фарб вимальовуються дивні квіти, чудові візерунки, які прикрашають цей світ… Катерина Білокур — жінка незвичайна, селянка-художниця, яка все життя присвятила квітам, як вона сама казала, «моїм дітям», увіковічуючи їх на полотнах, вважаючи їх очима Землі, живими істотами, вінцем краси.

Наділена унікальним Божим даром краси, вона писала квіти, як ніхто до і ніхто після неї з сучасних вітчизняних і західноєвропейських майстрів пензля.

Щедро посіявши на своїх полотнах калину, мальви, чорнобривці, ромашки, кручені паничі, колосся жита, пшениці, ячменю, головки соняхів — найулюбленіші квіти й злаки рідної землі, символи її поетичного народу, вона такою всесильною любов’ю їх опромінила, що зійшли й зажили вони на її полотнах набагато чарівнішими та загадковішими, ніж у натуральному бутті. І ці квіти дивують, хвилюють, вражають усіх, хто хоч раз побачить їх у музеях країни.

Не випадково ж великий іспанець, всесвітньо відомий майстер пензля Пабло Пікассо, побачивши на міжнародній виставці в Парижі 1954 року картини «Цар Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле», довго стояв перед ними в задумі, немов загіпнотизований. Аж потім він назвав художницю геніальною і схвильовано вигукнув: «Аби у нас була такого рівня майстерності художниця, ми б змусили заговорити про неї весь світ!».

Життя Катерини Білокур було складним і драматичним та часто-густо межувало з трагізмом. Катерина Білокур разом із Марусею Чурай, Лесею Українкою, Марією Заньковецькою, Оксаною Петрусенко, Марією Приймаченко, Ганною Верес є тою самою глибоко національною особистістю, яка символізує Україну, її самобутню мистецьку душу, ліричний і героїчний вольовий жіночий характер, лагідну вдачу і чарівну вроду.

Можна зрозуміти художницю, почувши її осанну квітам: «А квіти я буду малювати і малювати, бо я так люблю над ними працювати, то й слів не знайду, аби виказати ті почуття до їх любові — моєї великої любові!».

Зачаровані картинами художниці, учасники ще довго спілкувалися, обмінювалися думками та враженнями.

Вирішили, що й 7 грудня, у день народження Катерини Білокур, вони обов’язково зустрінуться, а до цього дня кожен з них обов’язково намалює квіти — ті, які до безтями любила і малювала художниця.