«У твоєму імені живу…»
До 90-річчя від дня народження Василя Симоненка

Соціокультурний центр

8 січня талановитому українському поету-шістдесятнику і безстрашному журналісту Василю Симоненку могло б виповнитися 90 років. До цієї дати в територіальному центрі надання соціальних послуг Основ’янського району, з яким короленківців пов’язує довга і плідна співпраця, фахівцями соціокультурного центру була проведена літературна година «У твоєму імені живу…».

Про цікаві факти з життя видатного українця, його творчість та громадську діяльність розповіла Антоніна Яковлєва, викладачка Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди.

Василь Симоненко — знакова постать другої половини минулого століття не тільки в напрямку мистецькому, літературному, а й у контексті суспільному, оскільки його поезія пронизана таким потужним громадянським пафосом, що його могли почути не лише друзі й вороги, але й кожен українець. Недаремно Євген Сверстюк зазначив, що Василь Симоненко належить до тих творців, чиї біографії треба вивчати як частину історії України. Бо хоча життя поета було коротким, він засвітив собою і своєю творчістю всю українську літературу і залишається визначним феноменом навіть серед обдарованого ґрона столичних шістдесятників. А після його ранньої смерті образ поета ще більше закріпився у свідомості й ментальності українців, наводячи страх на тодішню номенклатурну верхівку, яка панічно боялася правдивого й чесного слова.

Учасники зустрічі — колишні вчителі шкіл, коледжів та й просто поціновувачі творчості поета — не лише уважно слухали, а навіть конспектували розповідь пані Антоніни, адже це було дійсно цікаво. Приємно, що дехто з присутніх декламував чудові поезії талановитого митця: «Лебеді материнства», «Мій родовід», «Шум полів» та інші. Хоча в цьому немає нічого дивного — багато хто з учасників пам’ятає чудові вірші поета, бо свого часу захоплювалися ними.

А хіба можна забути поезії Василя Симоненка, сповнені любові до рідної України? Здається, що ніхто, крім нього, не міг так висловити свою палку любов до рідної землі, до свого народу. Це глибинне почуття живило душу поета, щодень вело його в життя, як на подвиг. Тому так зачіпають за душу, бентежать її й проникають до самого серця світлі й щирі вірші поета. За оцією високістю й чистотою, алмазним блиском пізнаємо їх серед інших.

І не тільки біографічно пов’язаний він із самою серцевиною української землі — Черкащиною, для співу свого, для думи своєї в щасливу годину народила його Україна. Поезія митця дуже мелодійна й чарівна, багато його віршів покладено на музику: «Ти знаєш, що ти людина», «Я закоханий палко, без міри…», «Задивляюсь у твої зіниці», «Де зараз ви, кати мого народу?». А на могилі Василя Симоненка в Черкасах викарбувані слова його вірша, свого роду гімну українському патріотизму:

…Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину…

Ця напрочуд емоційна та атмосферна зустріч завершилася переглядом літератури з фондів ХДНБ ім. В. Г. Короленка, прослуховуванням запису та підспівуванням пісні «Виростеш ти, сину».