Онлайн-зустріч з культурологинею Юлією Захаровою
До 185-річчя від дня народження Марусі Вольвачівни

Соціокультурний центр

31 березня в ХДНБ ім. В. Г. Короленка відбулася онлайн-презентація фільму-читання «Є каяття, та нема вороття», створеного за мотивами драми Марусі Вольвачівни.

Зустріч була присвячена 185-річчю від дня народження Марії Степанівни Вольвач, самобутньої української письменниці, фольклористки, піснярки, жінки з надзвичайно глибокою душею і нелегкою долею.

Марія Вольвач народилася 29 березня 1841 року в селі Черемушна Валківського уїзду Харківської губернії.

Ідея та адаптація фільму належить Юлії Захаровій — молодій талановитій валківській поетці, авторці трьох поетичних збірок, культурологині та музейниці, уродженці тієї ж Черемушної. Її фільм — не просто творча інтерпретація, а щира розмова з минулим, спроба крізь часи почути голос Марусі Вольвачівни.

Ми знаємо про неї небагато, хоча творчістю Марусі Вольвачівни цікавилися вчені Дмитро Багалій, Микола Сумцов, письменники Іван Франко та Борис Грінченко. Учасники дізналися про її непросту долю та багатогранний талант; про дослідження творчості письменниці Іваном Лисенком, Іваном Стрижаком та іншими науковцями; почули спогади земляків про жінку, яка мала чудовий голос і знала безліч українських народних пісень; про її духовні зв’язки з видатними діячами української культури.

Та головним акцентом зустрічі став фільм-читання «Є каяття, та нема вороття», у створенні якого взяли участь друзі, колеги й однодумці авторки — Юлії Захарової.

Це була не просто екранізація, а справжня феєрія. Її слово оживало, торкалося серця і залишало після себе тихий, але глибокий відгук у душі.

І це не дивно, адже пані Юлія вже давно й натхненно досліджує творчість Марусі Вольвачівни, повертаючи її ім’я із забуття, відкриваючи глядачам силу її слова, її біль та її правду.

Ця неповторна зустріч стала ще одним кроком до відродження пам’яті про жінку, яка жила піснею, словом і любов’ю до України. Недаремно ж Маруся у своєму листі до Бориса Грінченка писала: «Я дуже зраділа, як мені сказали про Вас, що Ви — рідний син України, а Україна — моє життя, бо я кохаю її серцем і душею, свою любу Україну…»

Такою була Маруся Вольвачівна, яка жила й творила під знаком людської доброти, віддаючи весь талант своїй Україні, своєму народу, який гаряче любила й уславила у своїх творах.

Незабутня зустріч ще раз довела: справжнє мистецтво й література вічні — вони живуть доти, доки їх відчувають серцем. Бо коли слово торкається душі — воно вже не відпускає. Ніколи.

Ще більше новин та цікавої інформації:

Фейсбук: https://www.facebook.com/hdnb.korolenko
Інстаграм: https://www.instagram.com/librarykorolenko18/
Х: https://x.com/HDNB_korolenko
Телеграм: https://t.me/bookkorolenko