Мазніченко Ірина Сергіївна (14.09.1946–5.10.2024)

Науково-дослідний відділ документознавства, колекцій рідкісних видань і рукописів

5 жовтня 2024 року після тяжкої хвороби пішла з життя багаторічна співробітниця ХДНБ ім. В. Г. Короленка Ірина Сергіївна Мазніченко.

У 1975 році Ірина Сергіївна закінчила Харківський державний інститут культури (нині – ХДАК) та, отримавши фах бібліотекаря-бібліографа вищої кваліфікації, того ж року почала працювати у ХДНБ на посаді старшого бібліотекаря відділу рідкісних видань і рукописів, пізніше – бібліографа та старшого бібліотекаря інформаційно-бібліографічного відділу. У 1990–2024 рр. працювала у відділі рідкісних видань і рукописів (нині – НДВК) на посадах старшого бібліографа, завідувача сектору, а вже у пенсійному віці була бібліотекарем І категорії.

І. С. Мазніченко відповідала за важливі комплексні роботи з формування та забезпечення збереження основних колекцій друкованих пам’яток, зокрема здійснювала формування і розширення 9 колекцій; фактично була головним хранителем фонду документних пам’яток бібліотеки, вела облік нових надходжень до цього фонду, забезпечувала функціонування та оптимізацію режимів зберігання і використання унікальних, рідкісних та особливо цінних друків та рукописів, брала активну участь у бібліотечному, інформаційно-бібліографічному обслуговуванні користувачів у читально-експозиційному залі імені академіка Д. І. Багалія.

До роботи Ірина Сергіївна завжди ставилася відповідально й фахово, була наставницею для нових працівників, чуйною й порядною людиною. Поважала своїх колег, завжди була готова прийти на допомогу кожному, хто опинявся в біді чи скрутному становищі. Палка патріотка України, Ірина Сергіївна Мазніченко ніколи не забувала про своє козацьке коріння, твердо вірила в нашу перемогу в нинішній війні, й вогник цієї віри передавала іншим. Була християнкою і разом з парафіянами Іоано-Богословської церкви ПЦУ молилася за каноном: «…вороги Його, яко зникає дим, нехай зникнуть», додаючи такі близькі до нього рядки національного гімну: «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці», На жаль, не дочекалася перемоги, якої гаряче, всією душею бажала. Запам’ятаємо її такою.