Чотири роки смутку…
23.10.2021

Уже чотири роки немає з нами дорогої Валентини Дмитрівни Ракитянської, нашого керівника, друга та порадника.

Скільки часу минуло, а й досі не віриться, що ми більше не почуємо її лагідного голосу, слушної поради, мудрого і доброго слова, душевної підтримки.

Усе життя вона трудилася на культурній ниві й до останніх днів своїх невтомно піклувалася про нашу бібліотеку і своїх колег. Валентина Дмитрівна залишила по собі добрі справи та світлі спогади, які завжди будуть сильнішими за смерть!

І скільки б не минуло часу, вона завжди буде поруч із нами, й пам’ять про неї ніколи не згасне у наших серцях. Нам дуже не вистачає її щирої турботи, лагідного слова, теплої посмішки й мудрого погляду. Валентина Дмитрівна була для нас справжньою берегинею.

Світла пам’ять і вічний спокій!

Теплий спомин про її щиру та щедру душу продовжує зігрівати наші серця. У житті кожного, хто знав Валентину Дмитрівну, вона залишила неповторний слід.

Нехай над Вашою могилою завжди світить сонце, співають пташки, а на квітах буде роса — пам’ять про Вас.

Шелест польових трав охороняє Ваш спокій влітку, а взимку пухка снігова ковдра огортає Вас.

Лебединим пухом хай буде Вам земля…

Вічного Вам життя, дорога Валентино Дмитрівно, у Царстві Небеснім. Просимо всіх, хто знав Валентину Дмитрівну, пом’янути її добрим словом і тихою молитвою.

Згадаймо тих, кого забрали небеса,
Хто не повернеться ніколи вже додому,
Хто жив, радів, так щиро вірив в чудеса,
Та відійшов… Нема путі назад нікому.
Згадаймо тих, хто в серці назавжди
Залишив слід… Літам його не стерти!
Несім до Бога в день цей молитви,
Усі приходимо, аби колись померти…
Згадаймо тих, що пам’ять вже пішла,
Чи тих, кого ніхто вже й не згадає…
Лиш уявіть… як просить та душа,
Як в наше серце з болем заглядає.
Вона шепоче: «Прошу, лиш згадай…
Колись також жила я в цьому світі,
Забрали ангели мене за небокрай
І вже давно засохли мої квіти…
Ти помолися, свічку запали,
Біля могилки хвилею спинися…
Рясним дощем для нас тут молитви —
Поки живеш, прошу тебе, молися!»
Згадайте нині, в день такий сумний,
Всіх тих, кого між нас уже немає,
В молитві серце душам тим відкрий,
Бо в ній ключі для них заховані від раю!

Галина Пігут-Николишин

Меморіальний ресурс присвячений Валентині Дмитрівні Ракитянській.