04/10/2025
Бібліодесант до територіального центру надання соціальних послуг Основ’янського району
4 жовтня 1885 року, 140 років тому, у селі Решетилівка на Полтавщині народився Дмитро Андрусенко — видатний бандурист, педагог, організатор і диригент капели бандуристів у Сумах, Кривому Розі, селах Полтавської та Сумської областей.
До цієї дати фахівці соціокультурного центру та відділу «Україніка» ім. Т. Г. Шевченка нашої бібліотеки підготували тематичну виставку «Я житиму в кобзарському мистецтві. До 140-річчя від дня народження Дмитра Андрусенка». Виставка відкрилася в територіальному центрі надання соціальних послуг Основ’янського району Харкова. На відкритті були присутні постійні відвідувачі терцентру — поціновувачі народної музики.
Огляд літератури, представленій на експозиції, зробила фахівчиня соціокультурного центру Олександра Крутас. Вона розповіла про значення кобзарства та кобзарів — носіїв і хранителів кращих мистецьких традицій. Розказала про дослідників кобзарського мистецтва: Філарета Колессу, Богдана Жеплинського, Костя Черемського, Віолетту Дутчак. Згадала і про бандуристів, творчістю яких захоплювався відомий музикант, композитор і громадський діяч Микола Лисенко: Гната Хоткевича, Опанаса Сластьона, Івана Стрічку, Федора Холодного, Абрама Гребеня.
Мистецтво кобзарів, бандуристів, лірників завжди було в пошані серед нашого народу. Народні співці стояли поруч з борцями за свободу, рівність та незалежність і часто гинули в цій боротьбі.
Серед них виділяється ім’я Дмитра Андрусенка, бандуриста, автора цілої низки пісень, майстра з виготовлення музичних народних інструментів — бандур, цимбалів і сопілок.
Кінець 20-х — початок 30-х років ХХ століття позначився впровадженням політики геноциду української нації. У 1937 році НКВС заарештував і відправив українського бандуриста до в’язниці «за участь у контрреволюційній організації».
Дмитро Андрусенко провів за ґратами 10 років, а після виходу на волю продовжив займатися улюбленою справою — грав на бандурі, виступав з концертами як соліст-бандурист, з 1947 року керував капелою бандуристів при Палаці культури.
Серед представленої на виставці літератури — книги, присвячені українському кобзарству, в яких подані творчі біографії відомих кобзарів, бандуристів, лірників, наприклад «Життя прожити — не поле перейти» (Дарія Ковальчук); «Взяв би я бандуру…» (Іван Немирович); «Кобзарі Полтавщини» (А. Аббасов); «Бандура як історичний феномен» (Ірина Зінків); «Кобзарі в моєму житті» (Ренат Польовий); «Повернення традиції» (Кость Черемський).
Присутні згадували пісні, які виконувалися на бандурі, й вирішили завершити зустріч колективним виконанням української народної пісні «Взяв би я бандуру».
«Наша пісня, наша дума не вмре, не загине» — так казав наш славний Кобзар Тарас Шевченко. Не загине і наше кобзарське мистецтво, допоки живий наш народ і його душа. Як стверджує народна мудрість — буде найбагатшим той народ, у якого є душа співуча і сила, і воля!
У третю суботу жовтня в Україні відзначають День бандури, отже, є привід для наступної зустрічі, яка відбудеться 18 жовтня!