Бандурне мистецтво та феномен Гната Хоткевича
З циклу лекцій "Скільки житиму — відкриватиму, Україно, тебе!"

Соціокультурний центр

1 березня, у перший день весни, у читальному залі міського абонемента ХДНБ ім. В. Г. Короленка відбулася чергова лекція із циклу «Скільки житиму — відкриватиму, Україно, тебе!». Зустріч була присвячена мистецтву гри на бандурі, історії цього надзвичайно мелодійного інструмента та одному з найвидатніших українських бандуристів.

І хоча у місті було неспокійно, доволі тривожно та й доволі прохолодно, у залі не було жодного вільного місця. І це не дивно, адже йшлося про феномен Гната Хоткевича. Його недаремно називали українським Леонардо да Вінчі. Він був талановитим інженером (склав проєкт дизельного потяга); грав на багатьох музичних інструментах, писав музику, уклав підручник з гри на бандурі; створював театри, був режисером, актором; писав художні твори («Камінна душа», «Авірон», «Довбуш», «Тарасик»), історичні розвідки про Богдана Хмельницького та Івана Мазепу, мистецтвознавчі статті; створював хори, капели бандуристів…

Маючи неабиякий музичний талант, талант письменника й драматурга та вокальні здібності, він згуртував навколо себе цілу плеяду видатних людей — Д. Багалія, О. Семененка, О. Єфименко, С. Васильківського. Створив перший в Україні ансамбль сліпих народних музикантів та кобзарів.

Досить символічно й те, що у 1902 році разом з кобзарями він виступив на ХІІ археологічному з’їзді у великому читальному залі тодішньої Харківської громадської бібліотеки.

У 1926 році Гнатом Хоткевичем була сконструйована бандура харківського зразка, яка стала основним інструментом на курсах бандури в Харківському музично-драматичному інституті. Хоткевич значно вдосконалив техніку гри на бандурі та збагатив репертуар. Слобожанський бандурист Іван Кучугура-Кучеренко говорив: «Так може грати тільки чорт та Хоткевич».

Згадували й про доньку Гната Хоткевича, Галину, яка була змушена виїхати за кордон, а після здобуття Україною незалежності неодноразово навідувалася до селища Високого, де промайнуло її дитинство. Вона надала неоціненну допомогу у створенні музею імені її батька та сприяла виданню його творів.

1938 року Гнат Хоткевич був страчений як ворог народу… Насправді ж він був великим і натхненним знавцем української душі. Музична стихія українського народу була силою, яка надихала і гартувала його одержимість, давала йому наснагу для подолання найважчих випробувань. Він заслужив добру пам’ять і пошану від своїх нащадків.

Цікаву та змістовну лекцію чудово доповнила книжкова тематична виставка із фондів відділу «Україніка» імені Тараса Шевченка «Феномен великого бандуриста. Гнат Хоткевич».