Життя як кіно, кіно як життя
Присвячено 100-річчю від дня народження відомого режисера Сергія Параджанова

Соціокультурний центр

Сергій Параджанов був непересічною та без сумніву унікальною особистістю. Як режисер він залишив яскравий та помітний слід у світовому кіно. Немов буревієм він увірвався до вищої ланки світового кінематографа зі своїм фільмом «Тіні забутих предків» у середині 1960-х років. І відтоді про нього не перестають говорити… З 1952 до 1973 року він з невеличкими перервами жив у Києві і працював на кіностудії імені Олександра Довженка, де був лідером незалежного мистецтва, що сформувалося в часи «хрущовської відлиги». «Тіні забутих предків» – без перебільшення один з найцікавіших та найзагадковіших фільмів ХХ століття. Це кіно незмінно вражає глядачів, стає відкриттям для кожного нового покоління, лишаючись поза часом у своїй вічній актуальності.

Життю та творчості цього геніального режисера-новатора, 100-річчя від дня народження якого відзначалося 9 січня, була присвячена онлайн-кінозустріч «Життя як кіно, кіно як життя», проведена 17 січня працівниками відділу «Україніка» ім. Т. Г. Шевченка та соціокультурного центру нашої бібліотеки. Активну участь у зустрічі взяла Лариса Козоріз, завідувачка сектору наукової систематизації, предметизації та організації систематичних каталогів, яка 18–25 вересня відвідала «Осінню резиденцію в Карпатах» –захід з психологічної підтримки медіадіячів та членів їхніх сімей. Працівники кіно та члени їхніх родин побували саме в тих місцях, де знімався фільм «Тіні забутих предків» – в селі Верховина, Івано-Франківської області. За словами пані Лариси, природа краю, звичаї, карпатський говір та й самі люди справили на неї незабутнє враження. Лариса Козоріз продемонструвала учасникам кінозустрічі світлини мальовничих Карпат і хати, в якій наразі знаходиться музей Параджанова. Вона зустрілася з очевидцями й учасниками фільмування, спілкувалася з ними. Переглядаючи «Тіні забутих предків», пані Лариса відчула ту саму експресію, насиченість кольору, органічний зв’язок музики й руху, що стали справжньою візитівкою фільму.

Дуже цікавим вийшло інтерв’ю з нашим колегою Ігорем Лосієвським, яке зробила Ірина Мироненко, харківська журналістка та поетеса. Ігор Лосієвський згадував, як, перебуваючи наприкінці 1980-х років у Тбілісі, познайомився з Сергієм Параджановим, спілкувався з ним і навіть домовився допомогти рідкісними матеріалами для знімання фільму «Слово о полку Ігоревім», який саме збирався знімати режисер. Ігор Якович надовго запам’ятав цю зустріч і відзначив те, що його особливо вразило у Параджанові – інтуїтивне миттєве проникнення в суть питання, точне його відчуття, невгамовна енергія і фантазія. Домовилися зустрітися ще раз, але не судилося… Великого режисера не стало.

Звичайно ж на зустрічі було організовано перегляд фрагментів фільму «Тіні забутих предків» і демонструвалися фотографії з родинного архіву Ірини Мироненко та її доньки – Марії Чумак. Потім пані Ірина поділилася своїми враженнями від поїздки до Тбілісі. Вона була без перебільшення зачарована містом, природою, людьми, місцевою кухнею. А особливе враження на неї справив величний пам’ятник Параджанову, який стоїть у грузинській столиці.

Талант Сергія Параджанова був надзвичайно багатогранним. Від батька-антиквара він успадкував гарний художній смак і, готуючись до знімання, самотужки створював колажі, які допомагали йому візуалізувати майбутні кадри. Параджанов називав їх «спресованими фільмами». Після того, як радянська влада заборонила йому знімати, створення колажів стало його основною роботою. Він казав: «Ніякого дива не відбувається. Усе є в природі, це вона допомагає взяти й зафіксувати, створити пластику і вклонитися цьому».

Про колаж «Орфей» та як він «розмовляє» у Параджанова розповів Володимир Тарасов, кандидат історичних наук, доцент кафедри кроскультурних практик Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Він детально проаналізував фрагменти цього оригінального витвору і запевнив, що з часом з ним можна буде ознайомитися детальніше після дослідження, над яким працюють фахівці академії.

Сергій Параджанов помер 17 липня 1990 року в Єревані. В одному зі своїх інтерв’ю він сказав: «Всі знають, що у мене три батьківщини. Я народився в Грузії, працював в Україні та збираюся вмирати у Вірменії».

Відомий український режисер і сценарист Лесь Танюк вважає: «Ми мусимо повернути Україні творчість Сергія Параджанова, мусимо домогтися, щоб Україна стала власником усіх його фільмів. Тому що Сергій Параджанов – знамено українського мистецтва. Він є. Він буде.»

Контакти

Олександра Іванівна Крутас
завідувачка соціокультурного центру ХДНБ ім. В. Г. Короленка
+38 (096) 353-61-17
alexandrakrutas@gmail.com